Видатний український оперний і камерний співак Борис Романович Гмиря народився 1903 року в місті Лебедин Харківської області. Сім`я була настільки бідною, що хліб різали ниткою. Борису довелося попрацювати матросом на торговельних судах, кочегаром і вантажником. У період Голодомору 1932-1933 років помирають батько і сестра Бориса Гмирі. На той момент Борис був студентом Харківського інженерно-будівельного інституту. Дізнавшись про смерть батька і сестри, він приїхав в Лебедин і дивом врятував свою матір. У 1935-му році Гмиря закінчив інститут з відзнакою і вступив до аспірантури.
Сама доля звела Бориса з відомим педагогом Павлом Голубєвим, який навчав його вокалу. Любов до співу спонукала закінчити Харківську консерваторію — 1939-го. Бас вокаліста наповнював залу Харківського оперного театру особливим колоритом. Незабаром його запросили в Київський театр опери і балету. Під час Другої Світової війни музикант працював у Кам`янці-Подільському — в перевезеному німцями Полтавському музично-драматичному театрі. Після війни співак вирушає в тривале гастрольне турне країнами Європи. Однак уряд дозволяв виступати лише в країнах соціалістичного табору. У Москву до Міністерства культури приходила купа запрошень на виступи Бориса Гмирі в США, Канаді, Італії, Англії, Голландії, але всі вони рішуче відхилялися. У відмові зазвичай було написано, що приїзд неможливий через хворобу артиста. Насправді ж — через виступи в Полтавському театрі під час окупації. У Києві його постійно піддавали репресіям з боку керівництва. Замість басових партій йому спеціально давали партії для тенора й баритона. Борису Гмирі доводиться звільнитися з Київського театру і зайнятися концертною діяльністю. Йому часто надходили пропозиції виїхати з країни від знаменитих діячів зарубіжної культури, але він не мислив свого життя без батьківщини, тож щоразу відмовлявся.
Помер Борис Гмиря 1 серпня 1969 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі. Його дружина Віра Августівна через десять років після смерті чоловіка домоглася дозволу встановити надгробок на могилі.
Артист залишив величезну творчу спадщину: 300 українських народних пісень і романсів, близько 200 російських народних пісень і романсів, понад 100 західних пісень і романсів, 44 оперні партії світової класики, 85 фрагментів з вокально-сценічних творів, 30 трансляційних концертів, 150 рукописів науково-популярних статей, 7 тисяч листів листування з шанувальниками. Борис Романович ніколи не співав під фонограму і вкрай рідко брав в руки мікрофон в момент виступу. Визнання прийшло до артиста вже після смерті, проте, його київська квартира, де стараннями Віри Августівни влаштований невеличкий музей пам`яті генія, перебуває в запустінні. У 1962 році ім`я Бориса Гмирі було внесено до престижної Міжнародної енциклопедії «Who is who» («Хто є хто»). А на батьківщині в середині 80-х років минулого століття фірмою «Мелодія» була випущена серія вінілових платівок в рубриці «Зі скарбниці світового виконавського мистецтва».
